Історична довідка

Веселівка — село, центр сільської Ради, розташо­ване за 20 км на північний схід від Кропивницького та на 7 км від залізничної станції Канатове.

Населення на момент написання матеріалу — 751 особа. Сільській раді також підпорядковане с. Зе­лений Гай.

Село Веселівка засноване в 1921 році. На цих зем­лях проживали: поміщиця Волкова та поміщики Кана-ов, Чабан, Кармаза. Але після революції 1917 р. вони змушені були залишити своє майно. Сюди почали заїжджатися представники незаможних верств насе­лення із сусідніх сіл. Переселенці з Аджамки заснува­ли село Веселівка. Село Черняхівка, котре перебува­ло на землях поміщика Канатова, увійшло до складу новоствореної Веселівки.

На колишніх землях поміщиці Волкової переселенці з с. Цибулевого в 1925 р. заснували село Зелений Гай. Переселення організував учитель — Алізар Антонович Бондаренко, який і відкрив тут чотирирічну школу.

У1923 році поселенці започаткували комуну «Неза­можник». Ініціатором був Дем'ян Макарович Маленко. У комуні спочатку було 9 сімей, згодом стало 17. Вона мала 120 десятин землі, від поміщиків залишився один кінь та двоє волів, декілька плугів, борін, сівалка, жни­варка. Згодом з'явився і перший трактор. У 1926 році була відкрита чотирирічна школа, яка згодом стала семирічною.

Станом на 1928 рік на території комуни проживало вже 35 сімей, а назви поселення ще не мало. Старожи­ли розповідають, що Дем'ян Макарович Маленко разом із секретарем Глафірою (прізвище ніхто не пам'ятає) поїхали до земської повітової управи, щоб дати назву своєму поселен­ню. Чиновник, відмахуючись від відвіду­вачів, сказав Глафірі: «Назовите поселение сами, ведь Вьі такая веселая». З тим і приїхали комнезамівці, селяни погоди­лися з такою оптимістичною назвою — «Веселівка».

У 1928 році, у зв'язку з суцільним не­врожаєм в УРСР, почалися погрози з боку влади до комунівців. Було спалено млин, олійницю. У1932-1933 роках, під час Голо­домору, не було жодної сім'ї у Веселівці, у котрій би не загинув родич чи близька людина. У селян забирали все: продукти, худобу, а найстрашнішим було, коли за­бирали основну годувальницю — корову. Найбільше селяни голодували в Зелено­му Гаю.

 Ще в 1930 р. на базі комуни було ство­рено колгосп «Незаможник». У 1933 р. у зв'язку з початком колективізації, рішенням Зінов'євського окружкому, на базі цього колгоспу створено 4 колгос­пи: «Соцнаступ» (діяв у районі Канатово), ім. Леніна (розташовувався у центрі Ве-селівки, головою колгоспу був Д.М. Маленко); ім. Червоної Армії — у Веселівці, ім. Сталіна — в Зеленому Гаю. Станом на 1934 рік колгоспи були забезпечені трьо­ма тракторами, необхідними кадрами, жниварками-молотарками.

З 1925 по 30-ті роки Веселівка нале­жала до Одеської області, а в 1939 році, у зв'язку зі створенням Кіровоградської області, увійшла до останньої.

Восени 1941 року село Веселівка було захоплене німцями. Вони розмістилися в приміщенні школи, а також в будинку на­впроти сучасного ФАПу. Нацисти призна­чили з числа місцевих жителів старосту — людину жорстоку та вислужливу. Люди змушені були працювати на німецьку окупаційну владу. їх направляли на будів­ництво дороги і роботу в кар'єрі. Багатьох було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Селяни знали, що весь уро­жай зернових вивозиться з України, тому намагалися якомога гірше працювати. В селі діяв військовий госпіталь, де ліку­вали поранених воїнів.

У Веселівці організувалася підпільна група на чолі з Іваном Рибаком. Вони мали зброю і збиралися йти в ліс до партизанів, але хтось видав їх німцям. Жителі села вва­жають, що це був поліцай з числа місцевих жителів. Нацисти зібрали підпільників біля приміщення школи. Івана Дрюченка довго допитували, потім підвісили до дерева го­ловою вниз і залишили помирати. Олек­сандр Літвінов та вчитель Дем'ян Криськов були закатовані і вкинуті в колодязь, засипаний вапном. Олександра Кравчен­ка, вчительку Марію Бондаренко. Бориса Маленка німці забрали і вивезли до міста Кіровограда. Але жителі села припуска­ють, що по дорозі в лісі їх розстріляли.

Під час війни гинули не лише місцеві. Очевидці розповідають, що одного дня німці відступили в район Нової Праги, а наступного привезли їхні трупи, близь­ко 100 чоловік. Жителі Веселівки похо­вали тіла, спорудили цвинтар. Але радян­ські війська, прийшовши, зрівняли його з землею.

6 січня 1944 року село Веселівка було без бою визволене від нацистських за­гарбників. З 112 учасників Другої світової війни 50 нагороджено орденами і медаля­ми. На честь земляків, котрі віддали жит­тя за Батьківщину, встановлено обеліск Слави. На братській могилі встановлено вічний вогонь.

3 1946 року в селі працював фельдше­ром І.Я. Сидоренко. У1957 році з його іні­ціативи в селі почали будувати медичний пункт. Місцеві жителі, не зважаючи на ве­личезні труднощі, почали відбудовувати село.

Після війни в селі працювало дві шко­ли: початкова (чотирирічна) у с. Зелений Гай і семирічна у Веселівці. Остання була занедбаною і тривалий час ремонтувала­ся без відриву від навчання. Опалювалася вона грубами, тому школярі змушені були все літо збирати паливо: солому, стебла соняшника. Навчалися у дві зміни з 8:00 до 20:00. Для освітлення використову­валися керосинові лампи та гільзи. Ламп було дуже мало, їх в основному приноси­ли діти та вчителі. Учням не було в чому ходити на заняття, важко було з продук­тами. Кожної весни школярі допомагали колгоспу.

У 1959-1960 роках приміщення школи добудували. Гроші на будівництво збира­ли з усього села. Місцеві жителі самі бра­ли участь у будівництві. Керував процесом розбудови школи її директор — Андрій Ва­сильович Маленко. У1961 році школа ста­ла восьмирічною. Тут працювала заслу­жений вчитель України, кавалер ордену Жовтневої Революції — Марія Степанівна Сидоренко. Вона викладала біологію та хімію, очолювала керівництво дослідною ділянкою. її учні — юннати, були учасни­ками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Сама Марія Степанівна була у 1968 р. делегатом з'їзду вчителів у Москві. За час своєї педагогічної діяль­ності вчителька отримала значну кількість нагород.

Після закінчення війни головою об'єднаного колгоспу став Я.Х. Олійник. У 1959 р. на цю посаду був обраний Іван Якович Солодаренко. За час його ке­рівництва в колгоспі були побудовані: нова контора, їдальня, дитячий садок, будинок культури, магазин, створено ста­вок. Будувалися ферми для великої рога­тої худоби, свиноферма. Звели «ЗАВ-20» і почали асфальтувати дороги. Кол­госпники займалися бджільництвом. Але будинки в селі були ще старі, криті соломою, з глиняними стіна­ми. Поступово люди збагачувалися і добудували оселі, надаючи їм сучасного вигляду.

Ще однією проблемою стала відсут­ність доріг, а також виїзду з села, воно було відірване від районного центру — Кіровограда. У 50-х роках за сприяння держави було збудовано кам'янобитну дорогу від села до Знам'янської траси, а пізніше і виїзд на Аджамську трасу. Зго­дом ці дороги були заасфальтовані.

За допомогою школярів Веселівської школи у 1952 році було посаджено сад площею 25 га, а в 1961-1965 роках сила­ми учнів посаджено ще 40 га саду. Вони ж допомагали доглядати за малими саджан­цями, а восени збирали врожай в саду, на полі, на городах. Школярі були значною опорою в трудовій діяльності колгоспу. В школі була збудована теплиця, де цілий рік учні вирощували квіти, огірки. Також була невеличка пасіка, сад, парк, зелений клас (серед ділянок, обнесений виноградом), дослідна ділянка площею 1 га, на якій діти працювали і під час ка­нікул розводили кролів. Учні доглядали город за селом на 2 га.

Ще з 1960 року колгосп організував безкоштовне дворазове харчування школярів, на яке продукти надходили з колгоспу та вирощувалися на городі і дослідних ділянках (картопля, капуста, помідори).

У 1974 р. відбулося з'єднання колгос­пів ім. Леніна та ім. Карла Маркса. Новий колгосп отримав назву ім. К. Маркса. Головою колгоспу став О.В. Денисенко. А в 1979 році веселівці від'єдналися від села Аджамка й утворили самостійний колгосп «Іскра». В тому ж році головою колгоспу обрали І.Я. Солодаренка. Остан­ній разом із секретарем І.А. Кабанцовим подали на затвердження сесії сільради план розбудови села.

В 1980 році на роботу до села був на­правлений молодий спеціаліст — Юрій Миколайович Малина. Він удосконалив план розбудови села, зробивши його більш компактним.

У 1982 році ЦККПРС була прийнята «Продовольча програма» розбудови сіл за Липецьким методом, тобто силами міських підшефних організацій. В.І. Желіба — голова обласної ради, приїхав до села разом із керівниками великих промислових гігантів області — «Червоної зірки», «Гідросили», «Радіозаводу», «Друкмашу», «Сільбуду» та іншими. Цим організаціям доручили збудувати в селі 64 будинки, кожній від 1 до 5, провести газ, воду, збудувати котельню, міжкол­госпбуд. Навесні 1983 року першою по­чала зводити будинки «Червона зірка», а нову вулицю назвали Шефською. Отже, при Ю.М. Малині почали будувати нове село.

В січні 1985 р. головою колгоспу був обраний М.П. Задорожній, під керівниц­тво котрого перейшло все будівництво, яке було завершене у 1989 р. Збудовані оселі були надані вчителям, спеціалістам сільського господарства, трактористам, дояркам та ін. Але проблемним було аварійне приміщення школи. Мешкан­ці села на зібранні громадян вирішили звернутися до депутата обласної ради — В.І. Желіби. Останній включив забудову школи в план за державний рахунок.

Завдяки директору школи — Л.С. Хлань, голові колгоспу — М.П. Задорожнього, го­лові сільради — А.О. Гордієнко, районному відділу освіти,  голові райвиконкому  О.В. Денисенко та іншими школу було збудовано за один рік.

Станом на сьогоднішній день у Веселів-ському НВК навчаються 99 учнів. Тут функ­ціонує значна кількість гуртків, які забез­печують всебічний розвиток особистості. Учні закладу беруть активну участь у куль­турному житті області, є переможцями ба­гатьох конкурсів. В 2005 р. школа отрима­ла статус «Школи сприяння здоров'ю», а вже в наступному році стала переможцем обласного конкурсу серед таких шкіл. Згодом школу реорганізували у Веселівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад».

З 1977 по 1994 р. головою сільської ради працювала Л.О. Гордієнко. Вона разом із М.П. Задорожнім доклала ба­гато зусиль для організації будівництва, виготовлення кошторисної документації для газифікації села, будівництва доріг. У 1990 році за рахунок колгоспу було споруджено братську могилу, оздоблено бронзою пам'ятник. На стелі викарбовано імена визволителів села, імена земляків, котрі загинули в різних регіонах СРСР під час Другої Світової війни. Але на стелу до цього часу не занесені імена загиблих підпільників. Значну роботу з розшуку рідних загиблих на території Веселівської сільради проводили протягом 50 років учні школи


Видатні особистості села


Бондаренко А.А. — вчитель, засновник початкової школи в с. Зеле­ний Гай. Нагороджений орденом ім. Леніна.

Малина Ю.М. — голова колгоспу «Іскра». Вніс вагомий внесок у роз­виток інфраструктури села.

Маленко Д.М. — голова сільради з 1944-1945 рр. У1922 р. очолював комуну «Незаможник». В 1927 р. на XIII з'їзді Єлисаветградського округу був обраний делегатом V всесоюзного з'їзду Рад, на якому затверджу­вався І п'ятирічний план розвитку сільського господарства. З 1933 по 1940 р. був головою колгоспу ім. Леніна.

Сидоренко М.С. — заслужений вчитель, кавалер ордену Жовтневої революції, була учасником бойових дій під час Другої світової війни.

Солодаренко І.Я. — голова колгоспу, нагороджений орденом «За тру­дову відзнаку», медалями учасника бойових дій. Пройшов воєнний шлях від Монголії до Берліна.

Гордієнко Л.О. — голова сільради з 1977-1995 рр. Була учасником Все­союзної виставки сільського господарства, де була нагороджена брон­зовою медаллю. Неодноразово відзначена як переможець соцзмагання.

Логін: *

Пароль: *